Кочур Григорій - კოჩურ გრიგორი
Мтацминдський місяць
მთაწმინდის მთვარე
Не світив ніколи місяць тихо так, як нині!
Ліра присмерку, сповита в тузі, в безгомінні,
Голубі скликає тіні, їх вплітає в віття...
Чи таку раніше бачив лагідну блакить я?!
Місяць, мов поблідлий ірис, мріє в ореолі
I, неначе сновидіння чисті, світлочолі,
Мигоятять шпилі Метехі в білому одінні...
Ні, не сяв ніколи місяць тихо так, як нині!
Спить могила Церетелі в царственнім спокої,
Де троянди пишноквітні, де рясні левкої,
Де зірки на цвинтар сиплють іскор ніжні хвилі.
В самоті любив блукати тут Бараташвілі...
Хай і я помру з піснями, лебедю подібно,
Розповівши, як у душу ніч дивилась срібно,
Як над тихою землею знався сон крилатий,
Як він звів вітрило синє, мріями нап’яте,
Як у співи лебединім смерти зимний подих
Похитнув тояндні брости, промайнув по водах,
Як у ніч оцю побачив я духовним зором,
Що й до смерті шлях леліє в сяйвиі неозорім,
Що й по тих шляхах мардрує смілий дух співочий,
Що не знатиму ніколи ще такої ночі,
Що за тінями полину й я назустріч смерті,
Щоб, як то поету личить, з піснею померти
I навіки залишити співи ці хвилинні...
Не свитив николи мисяць тихо так, як нині!