Рильський Максим - რილსკი მაქსიმ
Гурійські гори
გურიის მთები
Уперед, вознице, швидше,
Мчіться коні, мов шалені!
Хочу знов весняні гори я побачити зелени,
Хочу лаврами рясними я думки тяжкі обвить.
Гори! О, які прекрасні ці сплетіння верховіть,
Ця роса, що ніжно грає, мов кришталь тонкий, на травах!
У безтрепетній блакиті, в небесах оцих ласкавих
Навіть ангелів, здається, міг би зір постерегти.
Як струмує, як струмує повен сили й чистоти
Кипарис, коли до нього свіжий вітер доторкнеться!
Джерело, що рине в скелях, в далечінь нестримно рветься
И з лавровими кущами в боротьбі невтомній б’ється.
Водоспад з-поміж каміння, весь осяяний, зліта,
I виблискує в міжгір’ї пишна піна золота.
На горі стою... Вслухаюсь в таємничу тишину,
И несе мне натхнення у прекрасну далину.
Он Сурети і Даннари, мовчазний Насакірали –
Це нові щасливі села, що не відають печали.
О! Співае хтось у горах... Скіль ки сили й почуттів!
Тильки тут, у цій краіни, ти такий почуєш спів!
Тільки тут така жадоба боротби і неспокою,
Тільки тут потоки линуть із нестримністю такою,
I ниде у світі всьому так не вміють цілувать,
Поцілунками такими, що, мов полум’я, горять,
У жаги таемне море так ніхто не закликає,
Як дівчата-комишинки, як горянки в цьому краї.
Мій вознице! Не до серця я красуням, та дарма!
Глянь на гори ці чудові, – так, ніде таких нема!
Друже мій! Вперед, до сонця, і до зливи, й до грози
Ти мне на бистрих конях, не спиняючись, вези!
Я і ніч
მე და ღამე
Пишу ці рядки, і спиливає північна година,
И витрова казка шумить за викном старовинна,
I місяць накинув серпанок сріблистий на світ,
I грає пахучий бузок переливам віт.
Такі в небесах переходять осяяні смуги,
Як вірши ці, сповнені й тиші, і ніжності, й туги.
Давно таємницю свою зберігаю я сам,
Що леготу навіть до неї торкнутись не дам.
И друзі не знають, що в серці моєму закрите,
Ні з ким свого болю не хочу повік я ділити.
Ніхто не вкраде моїх чорних, скорботних думок:
Ні мрії палкі та солодкі обійми жінок,
Ні сонні зітхання, ні чаші хмільного вина, –
Навік заховала те серця мого глибина.
Лиш ночі й безсонню, лиш тихому вітру нічному
Я тайну свою довіряю, і муку, і втому,
И знають, в чім мука і чорна скорбота моя,
На світі нас двоє лише: ніч і я, ніч і я!